“Мрії мають бути сміливі, а кроки до їх втілення – впевнені”

Мрії мають бути сміливі, а кроки до їх утілення впевнені.

Поразки для мене не існує. Ніколи не відчував, що програв. Бувало, що не досягав мрій у короткій перспективі, але Бог утілював їх тоді, коли я справді потребував цих змін. Коли був готовий до них. Ми часто помиляємося, коли хочемо досягти чогось тут і зараз. Та життя прописує несподівані сюжети. Цікавіші, ніж ми мріяли. Тож формула антипоразки проста: на Бога надійся, а сам щось роби.

Свобода це можливість ухвалювати рішення і реалізовувати їх.

Перемога це синьо-жовтий прапор у Москві? Світоглядно так. Не географічно.

Питання про розпад Московії не таке вже й фантастичне. Вона вже розпадається, навіть розкладається. Цей процес небезпечний. Найперше для нас. Маємо остерігатися його наслідків.

Маємо напряму розповідати світові, хто ми є і чого прагнемо. Яких митців і здобутки маємо та чому ми воюємо. Не всі європейці розуміють, що в нас був тільки воєнний шлях боротьби з агресором.

Звитяга в двобої культур залежить від уміння швидко доносити українські сенси.

Якби фільм “20 днів у Маріуполі” не отримав цьогорічного “Оскара”, скільки американців згадали би про стражденне місто в окупації та війну в Україні цього березня? Нині місія нашого мистецтва нагадувати: російське вторгнення триває.

Концентрація сил в одному напрямку може творити дива.

Якщо хочеш перемогти, маєш бути ефективний.

Рабом людину робить залежність. Утім, часом можна бути вільним, перебуваючи в залежності. Мабуть, тут немає однієї формули, бо ніхто не живе за правилами. Люди живуть так, як їм зручно.

Усі методи добрі, якщо вони дієві. І не суперечать цінностям, за які боремося.

Кожен сам визначає міру залученості в цю війну.

Вибратися з ментальної окупації важко. Це справа не одного дня. Якщо ти все життя дивився, читав і слухав російське, то важко це змінити комбінацією клавіш. Має відбутися еволюція свідомості. Варто вітати кожного, хто зважився і спромігся на це.

Перемога досягається ресурсами. Мусимо за них боротися.

Якщо посадити за ґрати тих, хто досі слухає російську музику на вулицях, це не надихне підлітків на вивчення української культури. Навпаки викличе протест. Водночас треба максимально обмежити російський контент у публічній сфері, адже це загроза національній безпеці.

Брехня може бути виправдана, якщо це дієва зброя у війні як механізм протидії ворогу, введення його в оману.

Якби отримав напрокат машину часу, то повернувся б у 1930-ті та сказав би письменнику Мирославові Ірчану, щоб не вертався з Канади в Радянський Союз. Застеріг би поетів Розстріляного відродження. Відвів би від неминучої смерті. Принаймні спробував би.

Прикро, коли гинуть побратими. Навряд чи житимемо у кращій країні, адже краща вона була б із ними живими.

Ніхто не може почуватися в безпеці, доки триває війна. Тому треба брати відповідальність і захист у свої руки. Якщо хтось думає, що це його не стосується, то це не так. Війна наша спільна справа. Якщо окупант зайде в Одесу чи Київ, де гарантія, що йому не сподобається ваша квартира, дружина, ваш одяг чи посуд? Хто сказав, що він не пожене вас як гарматне м’ясо захоплювати Європу?

У зоні бойових дій трапляються моменти, коли все йде не за планом. Тому варто подбати про безпеку власну й побратимів. Покластися передусім на себе. Якщо є ймовірність не потрапити під обстріл, краще нею скористатися, прорахувати логістику. Дізнатися оперативну ситуацію, передбачити шляхи евакуації. Звісно ж, мати все необхідне для надання першої медичної допомоги. Знати алгоритми дій для будь-якого сценарію.

Гроші один із видів енергії для нашого розвитку. В армії, до речі, нормальні зарплати. Є шанс і заробити, й Батьківщині послужити. Рекомендую.

Розмір грошової частини Шевченківської премії довідався після отримання нагороди. 429 тисяч гривень. Частину витратив на допомогу пораненим побратимам. Решту планую інвестувати у власне військове навчання й ремонт автівки, що постраждала від обстрілу.

Шевченко точно був би у Збройних силах України, якби жив у наш час. Не уявляю його в ролі ухилянта, який перепливає Тису. Якби очолив батальйон чи бригаду, за ним пішли б.

Відмова від опору злу примножує його. Безкарність породжує зневіру.

Одного разу якась невидима сила мене змусила поїхати з місця дислокації. За кілька годин дізнаюся, що туди був приліт. Іншого разу прилетіла ракета, та я дивом опинився в укритті. Машину посікло уламками. Мабуть, Бог уберіг мене для чогось важливого.

Технології допомагають жити, але залежність від них іноді призводить до втрати відчуття реальності. Маємо застосовувати їх розумно. Штучний інтелект ніколи не замінить живого письменника. Втім, письменник не стане 3D-принтером чи глибинною пошуковою системою.

Бог це Любов, яка завжди поруч. На фронті відстань між людиною і Богом коротша, ніж у мирному житті. Зрозумів: багато подій відбувалися невипадково. Відчував захист і підтримку.

На Різдво мали з капеланом і хлопцями спільну молитву. Серед побратимів були й атеїсти, але всі бійці молилися щиро. Ніхто не іронізував і не шкодував, що долучився.

Страх смерті на фронті переосмислюєш. Коли йдеш до війська, краще подумки спалити довоєнну біографію. Тоді легше сприймаєш ризик смерті. І твоя ефективність зростає.

На Донеччині вистачає російської агентури й ждунів. Але проукраїнських людей значно більше.

Якось підвозив чоловіка з шахтарського містечка. Розмовляємо, й він послідовно підтримує Україну. Аж раптом видає: “Правда, Донбас теж вісім років бомбили”. Як одна голова може поєднати українську перемогу та російську пропаганду?

Кожен має бути готовий служити й бути частиною великої української самооборони.

Любити живих це боротися за них до останнього.

Під час вручення мені Шевченківської премії згадав поетів Бориса Гуменюка й Миколу Леоновича. Обидва зникли безвісти в зоні бойових дій. Обидва прекрасні поети й мої друзі.

Я освідчувався коханій у залі Спілки письменників під супровід труби, на якій грав Сол із гурту Kozak System. Це було красиво.

Ідеальні стосунки коли двоє однаково сприймають життєві обставини. Мені не вдалося збудувати стосунки, які живили б мене під час війни. Водночас бачив людей, які дихають одне одним.

Кохання це повітря. Іноді воно переповнює тебе. А часом бракує аж так, що без нього задихаєшся.

Коли люди розлучаються боляче. Часто чоловік служить, а дружина з дітьми за кордоном. Термін служби поки що невизначений, а отже, війна для багатьох нескінченна. Стосунки неможливо відкласти, дехто не витримує цієї дистанційності.

Ми програмуємо майбутнє своїми діями. І відповідаємо теж.

Формула гармонійних стосунків любити й віддавати. Це не гарантія щасливого шлюбу, але єдиний прийнятний для мене шлях. Моя дружина з дітьми нині в Німеччині. Сподіваюся, що вони колись повернуться. Період невизначеності найважчий. Люди за час війни обростають новими знайомствами, інтегруються в інше суспільство, діти йдуть у тамтешні школи й садки, вчать іноземні мови. Коли пускаєш корені, важко повертатися.

Час нелінійний.

Воюю за тих, кого забрала ця війна, і за тих, які вижили. За своїх дітей. За те, щоб Україна мала майбутнє.

Ідеальний роман про війну має закінчуватися тріумфальною перемогою України. Хоча навіть тоді він не буде досконалий загиблих уже не повернеш.

Нічого не падає з неба, крім снігу й дощу. Здобутки досягаються зусиллями.

Треба відчути внутрішню трансформацію та реалізовувати її. Це як у карате: спершу бачиш, як хтось демонструє неймовірні удари з розвороту, й думаєш: я теж так хочу. Згодом довго практикуєш і робиш те, що здавалося нездійсненним.

Несподівані рішення можуть привести до перемоги того, хто напозір здавався слабшим.

Нинішня війна нагадує боксерський матч, де Україна в рукавичках, а Росія з бейсбольною битою і кастетом. Двобій важкий, але ми тримаємося добре й вивчаємо слабкі місця противника.

Назавжди відмежуватися від росіян не вдасться. Надто близько кордон, надто багато соціокультурних зв’язків. Жах і трагедія, яких завдають нам росіяни, не поможуть збудувати залізобетонну стіну між нами й ними. Маємо перемагати й бути готовими жити поруч із тим, що залишиться від Росії.

Українці різні, але маємо шукати спільний знаменник.

В одному шахтарському селищі з чебуречної лунали “Мальви” “Жадана і Собак”. Продавець танцював під цю пісню, але танець був із російського серіалу “Слово пацана”. Як це розбачити? Є дірки, які треба латати, доки вони не стали прірвою.

Різниця між нами й росіянами у світогляді. Вони вважають нормальним вдертися зі зброєю в наші домівки та встановити тут свої порядки. У нас немає потягу до чужого. Натомість є традиція відстоювати своє.

Історію цієї війни мають писати українці. Бо її пишуть переможці.

Тренер із карате навчив мене японської мудрості: зимова гілка під вагою снігу або ламається, або прогинається і скидає сніг із себе.

Табу для мене не існує, але я обережний зі словом.

Що далі занурюєшся в темряву, то далі стоїш від світла.

Світ створено з любові. Труднощі тимчасові. Головне не втрачати віри й не опускати рук.

Зло часто має ситуативний успіх через ефект несподіванки. Але добро в підсумку все одно перемагає. Хочеться дожити до цієї прекрасної миті.