Шкіра варана. Що треба знати про владу у Росії

Виявляється, на тій частині суші, де ти є головним, керувати можна не всім. Ця істина стала гіркою пігулкою для Володимира Путіна 7 травня, коли він вступав на посаду президента РФ.

Сама церемонія для нього не є новою – Путін став президентом уп’яте. Дата обрана не випадково, адже саме 7 травня він вперше пройшов процедуру інавгурації. Як згодом виявилося, на довгі двадцять років. Але з небесною канцелярією домовитися не вдалося: на Москву насувається небачена з кінця дев’яностих років негода, заморозки, мокрий сніг з дощем і буревії. От тобі й маєш! Начебто усе підвладне, і предстоятель РПЦ Кирило слухняно бовваніє у роззолоченій залі, – а з небесами якось “невдобно” вийшло.
Гості, що прямували до Кремлівського палацу, ловили дрижаки. Упевнено карбував крок лише Дмитро Медвєдєв, несвідомо імітуючи міміку та жести Путіна. Прем’єр Дмитро Мішустін зіщулився, чи то від холодного вітру, чи то від усвідомлення того, що сьогодні він у буквальному сенсі “каліф на годину”.
А от представникам країн Заходу щулитися та ловити дрижаки від аномально холодного вітру не довелося: на церемонії представлені тільки окремі країни ЄС (Франція, Угорщина, Словаччина, Кіпр, Мальта і Греція. Амбасадорка США взагалі виїхала з РФ – від гріха подалі. Цим світове співтовариство вельми підважило легітимність нового терміну президента Путіна. Тому політична атмосфера абсолютно відповідала московській погоді.

Отже, московитам залишалося втішатися позолотою зали Кремлівського палацу та чекати на появу володаря. Який не вельми й поспішав. Вочевидь, розуміючи, що, він розпочав шлях до церемоніяльної зали зі свого робочого кабінету. Умовно кажучи, сходження президента до народу (у даному разі, до гостей церемонії) поштиво зафільмували й показали у прямому ефірі.
Доки Путін під камеру завершував свої справи у робочому кабінеті та дякував референтам у приймальні, виникла проблемка – камери, що транслювали вид на Кремль з висоти пташиного лету, залив дощ, який розпочався яро й потужно. Нагадує сльози. Символічно: зсередини помпезність, позолота до стелі та червоні м’які килими, а зовні все це заливають сльози…
Прохід Путіна по червоній доріжці, потиск руки доктору Рошалю та ще одній людині, прізвище якої залишається таємницею. Владар демонструє байдужість та буденність. А й справді, йому не звикати.
Інавгураційна промова на кілька днів стане предметом для вивчення політологів країни-агресорки, але особливо вивчати там нічого. Путін пообіцяв “рубіжні часи” та “разом переможемо”. Але не поточнив – “переможемо” кого саме. У фіналі під музику Глінки “Слався, русский царь!” заговорили кремлівські гармати.
У політичному сенсі пролунали дві тези:
ми готові до діалогу із Заходом,
але якщо це не буде з позицій нерівності та пихи.
Натомість знущанням для України пролунала подяка “віддавна російським територіям”, які, виявляється, “самі вибороли” право бути у складі РФ. Те, що це право “виборювали” так звані “зелені чоловічки”, себто, “надпотужна” російська армія протягом десяти (!) років, не афішується. Бо це зайві деталі. Їх добре знають українці – та ті росіяни, котрі полягли на українських територіях. Утім, родичі цих полеглих отримали від Кремля щедрі “чайові”. Тому й не видно плачу та сліз удів і сиріт.
А владар, перебравши повноваження у самого себе попереднього, виголосивши курс на “народозбереження”, під грім гармат пішов приймати представлення свого ж (себто, президентського) полку. На той час дощ змінився на мокрий сніг.

Солдати у формі, що віддалено нагадує гусарську часів царської Російської імперії, хвацько марширували під мокрим снігом перед людиною, до якої комендант кремля звернувся “товарищ президент”, а коментатори за кадром наголосили, мовляв, це радянська традиція. Любить “товарищ президент” гру у живих солдатиків! Котрим поспівчували навіть російські журналісти у теплих студіях, але не верховний головнокомандувач РФ. На відміну від людей, одна конячка таки намагалася бунтувати, але її приборкали. І – це все. Площу засипав сніг, немов порох від ядерного вибуху, а “товарищ президент” пішов у храм, де під спів “Христос воскресе!” поставив свічку, а священики на чолі з Кирилом співали вже за нього (Путін у відповідь злегка вклонився, а вони вклонилися йому). У храмі, принаймні, було тепло.
На молебні за президента і Росію церемонія остаточно перетворилася на кітч. З одного боку – радянські традиції, з іншого – традиції царські. Та ще й персональний молебень на додачу. Ну, щоб напевне.
Головною книгою чинної влади у більшості країн є Конституція. Вона існує і в Російській Федерації. Цю книгу урочисто вносили у залу Кремлівського палацу перед Путіним.

Звісно, книгу для церемоній виготовлено в одному примірнику. І цей примірник прикрашає обкладинка зі…шкіри варана! Варана вважають нащадком напівміфічних драконів, котрі (можливо) колись жили на Землі. Нині рік Дракона за східним календарем. До слова, Путін народжений також у рік Дракона. За описами натуралістів, варан – це розумна машина для вбивств, невпинна і невблаганна, а ще надзвичайно витривала і здатна викручуватися з неймовірних пасток. У первісних культурах було прийнято набивати на тілі тату у вигляді варана для набуття його рис. Це є первісний тотемізм. У Росії 21 століття, підкреслено релігійній, з “православним президентом” (як його назвав у промові Кирило) урочистий примірник Конституції – в обкладинці зі шкіри варана.
В українській новітній історії є схожий приклад: один з попередніх президентів хизувався взуттям зі шкіри страуса.
Кульмінацією церемонії можна вважати промову Кирила, яку той виголосив у церкві та адресував Путіну. Тривожно пролунала фраза Кирила про те, що “голова держави має іноді приймати доленості та грізні рішення…Але ці рішення майже завжди пов’язані, у тому числі, і з жертвами. І ніколи такі рішення, ухвалювані на благо країни і народу, не засуджувалися ані церквою, ані народом”. “Не шкодував ворогів Олександр Невський, а він із Петербурга, як ви і я”, – нагнітав пристрасті Кирило. Далі він висловився туманно: “Тому що, одна справа – захищати країну від ворога, а інша – трощити направо і наліво, виміщуючи свої фобії або прагнучи якихось кар’єрних устремлінь”.
Саме Кирило виказав слабке місце Путіна – особисте життя. Водночас заявив, що “Господь поставив Путіна на владу” та побажав і кінець поточного століття (!) зустріти йому “у владі”. Зважаючи на вік самого Путіна, йому для цього потрібно прожити майже двісті років. Утім, варан, здається, скидає шкіру. Тому вважається ще й вічно живою твариною.

Та “Безсмертний Варан” має цілком буденні клопоти. Головна інтрига зараз – склад уряду. Напередодні Путін зустрівся з членами Кабміну та подякував їм за роботу “на користь Батьківщини”. Тоді ж стало відомо, що новий склад уряду стане відомий 10 травня. Саме цього дня Сі Цзіньпін завершує європейське турне. Відомо, що Сі прихильний до Мішустіна, але від нього не у захваті Путін.