“Вічна війна” в Україні та які цілі наступу РФ на Харківщині: що пишуть світові ЗМІ

Цілі США та України у війні різні. Існують ризики вічного конфлікту та втягування НАТО у війну. Тому аналітики США у звітах вказують, що варто спонукати Київ до оборони та перспектив переговорів із Москвою, пишуть іноземні ЗМІ.

Також цього тижня у медіа вийшов репортаж про сили ППО на лінії фронту та приготування до наступу росіян.

Окремо у міжнародних ЗМІ акцентували увагу на темі мобілізації в’язнів в Україні.

Детальніше матеріали іноземних медіа досліджувала Gazeta.ua.

“Чого Америка хоче в Україні?”, Foreign Policy, США

Питання завершення війни в Україні завжди було небезпечним. Політологи казали, що її припинення включатиме дипломатичні переговори. Дехто робить висновок, що якщо вони неминучі, то їх слід починати пошвидше. Інші експерти кажуть, що Україна має спершу покращити бойові позиції.

У той же час офіційний Київ заявляє, що для переговорів росіян слід повністю вигнати з України, включно з Кримом. Деякі навіть стверджують, що зміна режиму в Москві є передумовою до миру.

Адміністрація Джо Байдена балансує десь між цими крайнощами і сподівається на значні успіхи України та уникає ескалації. Білий дім має рацію, що допомога США повинна бути такою, щоб українці мали сильну позицію на переговорах.

Розрахунок ускладнює плутанина, чого США хочуть досягнути в Україні. Деякі наполягають на універсальних принципах, як то захист демократії чи міжнародного порядку.

Більш жорсткі аналітики стверджують, що головна мета Америки полягає в озброєнні України задля знекровлення Росії. Вони кажуть, що підтримання потоку зброї дозволяє Заходу озменшити військовий потенціал Росії за розумну ціну. Проте така мета послаблення РФ не передбачає кінця, а натомість – довгострокову, напівпостійну війну. Враховуючи здатність Москви відновлювати сили, незрозуміло, чи Захід досягає успіху в цьому.

Остання група пропонує конкретніші цілі – дозволити Україні повернути певні шматки території, щоб захистити її економічну життєздатність як суверенної країни або не дати Росії захопити Одесу та інші цінні місця. Хоча це більш конкретні цілі, у західних столицях все одно немає консенсусу щодо них і бажання наполягати на мирних переговорах після їх досягнення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сербська розтяжка. У Белграді Сі запропонував “єдину долю”

Саме тому чиновники Білого дому так часто повертаються до формулювання, що західна допомога має поставити Україну в найкращу можливу позицію за столом переговорів. Якщо говорити подібне, то не потрібно приймати складних рішень щодо території, яку має повернути Україна. І можна не думати, як довго триватиме західна допомога. Ця стратегія також ухиляється від питання майбутнього України – чи приєднається вона до ЄС або НАТО?

Нинішній підхід – стратегічне вислизання від рішення. Його головна перевага в тому, щоб приховати розбіжності між прихильниками України. Ризик є в тому, що війна стане однією з “вічних воєн” і закінчиться поразкою Києва та гіршими переговорними умовами, ніж можна було отримати раніше.

“Вічна війна” стала терміном для опису нескінченних війн від Афганістану до Сирії та Нігеру. Цей термін чітко передає проблему ведення відкритих конфліктів, спрямованих на абсолютну, недосяжну перемогу.

З початку вторгнення Україна та її західні прихильники наполягали на все більш досконалій зброї. Щойно Білий дім схвалював одну систему, зростав тиск для постачання наступної. Подібне було і в Європі. Проте позаяк триває третій рік війни, технологічне виснаження накладає верхню межу на тенденцію. У багатьох регіонах вже немає “наступної системи”, яку можна послати.

Це допомагає пояснити обговорення більш інтенсивних форм залучення. Глава британського МЗС Девід Кемерон заявив, що Україна може використовувати британську зброю для ударів по цілях в Росії. Президент Франції Еммануель Макрон припустив, що він може послати війська в Україну для виконання завдань у тилу. Кожна ідея була виразно ескалаційною, і ще півроку її годі було уявити. У понеділок, посилаючись на ці заяви, РФ оголосила про проведення навчань з відпрацювання бойового застосування тактичної ядерної зброї.

Ще одна пропозиція, яку розглядає Пентагон – направити в Україну більше військових радників США для надання підтримки з обслуговування, навчання та тактичних порад. Це середній крок між статус-кво та прямим входженням у конфлікт. Це також створює потенціал для прямого зіткнення з російськими військами, якщо радників уб’ють чи поранять.

Адміністрація Байдена перевела стратегію США на автопілот. Немає іншого плану, окрім спроб зберегти надходження грошей. Нова допомога може йти ще 6-18 місяців.

Натомість адміністрація мала би публічно визнати, що українські та американські інтереси не ідентичні, а заявлена Києвом мета звільнити всю територію – недосяжна. Найважливішими інтересами Америки є збереження існування України як суверенної держави та уникнення прямого конфлікту з Росією. Кожна ця ціль має пріоритет над подальшим звільненням території.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Макрон боїться “смерті” Європи, а Україна готується до мирних переговорів: про що писали світові ЗМІ

Лідери США мають заохочувати та стимулювати Україну віддавати перевагу обороні над наступом. Останні два роки показали здатність ЗСУ стримувати росіян.

Пора і заохочувати переговори між Україною та Росією. Якщо ЗСУ зможуть стабілізувати фронт, то літо 2024-го може бути сприятливим вікном для цього.

Однак Москва може ухилятися від переговорів, мотивуючи це тим, що позиція України слабшає. Щоб пом’якшити такі перспективи, Вашингтон має перекласти більший тягар на Європу, чия близькість до Росії робить її зацікавленою в успіху України.

Нинішнього рівня підтримки України недостатньо, щоб забути про найгірші варіанти – прорив Росії, вічний конфлікт, чи розширення війни на країни НАТО. Щоб уникнути цього, слід уже зараз відкрити простір для зважування складних компромісів.

“ЗСУ з тривогою окопуються перед наближенням російського наступу”, The Economist, Велика Британія

Під обіднім сонцем і ароматом бузку, хутір біля Костянтинівки міг би бути картиною ідилічного спокою. Але співи птахів перериває постійний гуркіт артилерії за 10 км. Кілька селян, що залишилися, живуть своїм життям, не звертаючи уваги на пікап, припаркований біля невеликого цегляного котеджу. На перший погляд ця будівля не відрізняється від інших будинків села.

Але всередині – штаб батальйону ППО 92-ї десантно-штурмової бригади. Нині вони ведуть бої у Часовому Яру – найбільш напруженій ділянці фронту. За будинком – сходи вниз ведуть через траншею до великого фургона, вкопаного в землю й покритого камуфляжем. Усередині цього командного центру офіцери дивляться за двома екранами. Один показує радіолокаційні зображення неба над фронтом та приблизно на 50 км на контрольовану РФ територію. На іншому п’ять трансляцій з українських дронів.

“Це була стара радянська радіостанція, але ми її випотрошили і поставили обладнання, яке подарували волонтери”, з гордістю каже командир частини ППО, підполковник Олександр Тимченко.

Картинки на моніторі показують траєкторії польоту російських літаків, гелікоптерів і ракет. Риски, на яких показані ракети “Смерч”, що рухаються зі швидкістю 1400 км/год – перетинають екран. Одна летить прямо до хутора, але пролітає над головою. Російський літак наближається до фронту, скидає бомбу і робить розворот. За кілька хвилин плануючий снаряд вибухає далеко в Україні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Росія та Китай відреагували на рішення Сенату США по Україні

Підрозділ ППО Тимченка не може вразити російські літаки і не має змоги перехопити плануючі бомби. Його завдання – оповіщення артилерійських підрозділів і мобільних груп на фронті.

Заховані в кущах на пагорбі, троє бійців батальйону юрмляться біля “Стріли-10” – старої радянської мобільної зенітно-ракетної системи малої дальності. Створена, щоб збивати літаки НАТО, вона полює на російські дрони. За вісім місяців тут люди Тимченка збили їх біля 50.

Високий і стриманий командир – російськомовний харків’янин. Він воює з лютого 2015-го, через рік після того, як Путін вперше вторгся в Крим і на Донбас, нібито щоб “врятувати” російськомовних.

“Я не хочу бути частиною Росії. Не хочу сидіти у в’язниці за те, що висловлюю свою думку. Хочу, щоб мої діти росли в нормальній країні. Може, не багатій, але вільній”, – каже він.

Завзятий читач Олександра Солженіцина, він не хоче жити в новому “архіпелазі ГУЛАГ”.

Мета боїв навколо Часового Яру – не втримати кожен сантиметр землі, а не дати російській армії захопити решту України та взяти її головні міста, зокрема Харків, Дніпро, Одесу і Київ. Бо Путіна не цікавить Донбас так само як і територія РФ. Він намагається підкорити Україну та припинити її прагнення стати частиною Європи.

Рік тому, коли Україна готувалася до контрнаступу, найбільш песимістичним сценарієм вважалося утримання власних позицій. Зараз, коли Росія готується до нового наступу – це вважається найкращим варіантом. Від солдатів до генералів, усі, з ким говорив The Economist, знають, що Україні бракує ресурсів, щоб повернутися до кордонів 1991-го, як обіцяли її політики.

“Я пропоную всім, хто говорить про кордони 1991-го, поїхати в Бахмут”, каже Тимченко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росії було по-справжньому боляче. Чому удари по російських НПЗ можуть стати найкоротшим шляхом до перемоги

Зараз на кону не територіальна цілісність України, а її виживання. Сповільнення російських сил на Донбасі має вирішальне значення. Полковник Павло Федосенко, який звільняв Харківську область у вересні 2022-го, зараз веде бої приблизно за 350 км на південний схід від міста.

“Всі знають, якщо ми не будемо битися за Костянтинівку і Дружківку (ймовірні наступні цілі Росії), росіяни будуть у Дніпрі, Харкові, Кривому Розі через кілька тижнів”, – каже він.

Він вважає, що з імовірністю 70% – Росія окупує решту Донбасу. Питання в тому, скільки часу це може зайняти, і наскільки Україна може перешкодити.

Побоюючись ескалації, Захід ніколи не давав Україні всю необхідну зброю. Після піврічної перерви в постачаннях США, у неї достатньо боєприпасів, щоб вижити, але не перемогти.

Хоча Росія має перевагу у снарядах і живій силі, Федосенко вважає, що вона досягла піку. Лише кілька тижнів тому, каже він, російська піхота за підтримки 10-20 бронемашин і танків починала штурм кожні дві-три години. Тепер атакують кожні п’ять днів, використовуючи мотоцикли та квадроцикли, щоб не піднімати пил, і просуватись невеликими групами.

Близько 70% російських військових, які беруть участь у штурмах – колишні в’язні, каже Федосенко. Він також бачить таджицьких, узбецьких, туркменських, кубинських і сомалійських найманців. Багато цих солдатів ніколи раніше не брали участі у боях.

“Наші перехоплення свідчать, що вони використовують тих, кого можуть змусити піти в бій – кухарів, будівельників, механіків. У багатьох росіян немає вибору. Більшість полонених, яких я брав – хлопці з маленьких міст і сіл. Вони кажуть – або їх уб’ють тут або там. Дехто застрелився, але не здався”, – каже Федосенко.

Поки що росіяни продовжують наступ. Зараз Україна втрачає близько 20 кв км на тиждень. Путін може хотіти завдати максимальної шкоди до 75-ої річниці НАТО в липні, щоб принизити Захід і змусити Україну розпочати переговори.

З огляду на те, що близько 50 тис. свіжих російських солдат збираться приблизно за 40 км від Харкова, місцеві командири знають, що вони можуть стати мішенню наступного наступу. Один зі сценаріїв РФ оточення міста через перерізання головної дороги на Київ. Інший просунутися на 10 км ближче до міста, поставивши східну околицю в зону дії артилерії та створивши буферну зону для захисту Білгорода.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Росії підмокла владна вертикаль

Командир Костянтин Немічов вважає, що їм не вдасться підійти до міста. Він каже, що зараз захист набагато сильніший. Він має три лінії укріплень і повну бригаду, щоб зупинити росіян.

“Вони можуть просунутися на кілька кілометрів углиб області, але не думаю, що зможуть зайти аж на 10 км”, – каже він.

ЗСУ знають, що у них немає виходу, окрім як воювати далі.

“Можемо або воювати за Україну проти Росії, або нас захоплять і змусять воювати за Росію проти Європи”, каже підполковник Олег Ткач.

Поки що ця війна, найбільша в Європі з 1945-го, була дуже локалізованою. Для більшої частини країни вона здається далекою реальністю. Але коли Росія знову натисне, то постукає у двері кожного. Хто хотів воювати за Україну, той уже записався.

Зараз посилюється призов. Будь-який чоловік від 25 до 60 років, який живе в Україні, знає, що наступною може бути його черга.

“Україна дозволила мобілізовувати в’язнів”, Le Monde, Франція

Верховна рада ухвалили законопроєкт, який дозволяє деяким українським в’язням скоротити строки покарання шляхом вступу в ЗСУ. Текст, який ще має підписати президент Володимир Зеленський, проголосували у парламенті в той час, коли армія намагається знайти новобранців, щоб замінити втрати і допомогти солдатам, виснаженим після понад двох років війни.

Брак добровольців і амуніції впливають на фронт. Останніми тижнями генштаб ЗСУ попереджав про погіршення ситуації на сході країни, коли російська армія пішла в наступ, захоплюючи невеликі шматки території.

Але залучення полонених покриє невелику частину потреб ЗСУ, яким потрібно сотні тисяч людей. Законопроєкт потенційно дасть додатково 15-20 тис. в’язнів, яких можна зробити солдатами, заявив депутат і член парламентської комісії з питань нацбезпеки Давид Арахамія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як у світі сприйняли український закон про мобілізацію

Деталі набору новобранців стали одним із найгостріших питань у країні з початку року. Зміни в законодавстві про мобілізацію прискорили у квітні після місяців зволікань на найвищих рівнях влади через непопулярність цих кроків.

Зеленський схвалив низку законів про зниження призовного віку з 27 до 25 років, посилення повноважень ТЦК і посилення штрафів для ухилянтів. Інший закон, підписаний у квітні, вимагає від чоловіків, які раніше вважалися такими, що мають “обмежену придатність” до служби, повторно звертатися до медичних комісій.