“Наважилася почати життя спочатку, пише 58-річна Софія Миколаївна з Одеської області. Діти виросли та роз’їхалися, залишилася сама. Задумалася, що жити лишилося недовго, а я нічого, крім райцентру, не бачила. Спакувала валізу й поїхала в Польщу. Спочатку влаштувалася в магазин, потім пішла у клінінгову компанію. Зараз маю власну хімчистку. Покохала чоловіка з України. Він теж розлучений, турботливий, працьовитий, але таємничий. У нього все життя в секретах. Не знаю, чи варто нам поєднувати долі”.
Надсилає фото, на якому чоловік у картатій сорочці обіймає жінку в джинсовому сарафані. На столі поряд пляшка шампанського й бутерброди з червоною рибою. Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник.
Якщо бажаєте бути поруч із цим чоловіком, звикайте до його таємниць. Подвійного життя не веде, але про минуле розповідати не хоче. В нього було багато неприємних моментів: відвернулися батьки, зрадила дружина, перестали спілкуватися діти, підставляли друзі. Посттравматичний синдром залишився після війни на Донбасі. Обіймайте, довіряйте, любіть і не розпитуйте про пережите. З ним станете щасливою.
“Восени торік перенесла ковід, розповідає в листі киянка Інна, 48 років. Три тижні лежала в лікарні. Досі не можу цього забути. Поруч помирали люди. Пам’ятаю, як за ніч по два-три рази вивозили тіла в морг. Диво, що вижила. Тепер по-іншому дивлюся на життя. Не уявляю, скільки ще протримаюся біля чоловіка, який нічим не цікавиться і вже чотири роки сидить на моїй шиї. Для дітей я не мати, а наймит. Старша донька закінчила університет, а на роботу йти не хоче, молодша по дому не допомагає. Не хоче прибирати, прати, готувати. Увесь день у телефоні. Вчителюю. Зарплата мала, хочу покинути та поїхати в Німеччину, але свекруха відмовляє”.
Біоенергетик запалює свічку. Обводить навколо фото жінки в синій блузі. Вона сидить за вчительським столом. Біля дошки стоять дві учениці з білими бантами.
Не шукайте розраду в поїздці на заробітки. Причина розчарувань недавно зустріли чоловіка, якого в юності кохали. Могли бути разом, якби батько не завадив шлюбу. Шкодуєте, що сімейне життя склалося не так, як бажали. 2022 рік дасть шанс усе змінити. Старшу доньку в лютому запросять на високооплачувану роботу, молодша вступить на державне, бо гарно напише ЗНО. Чоловік боятиметься вас втратити, тому влаштується на дві роботи.
“Розшукую інформацію про прадіда, який виїхав у Америку 50 років тому, пише 48-річна Аліна з Рівненської області. За сімейною легендою, він помер на початку 1990-х і залишив великий спадок. Рідних дітей не мав. Племінники лишилися в Україні й Польщі. Батьки чомусь боялися позиватися за спадок. А мені наснився сон, ніби лечу в Штати по гроші. Чи варто брати адвоката-міжнародника, який допоможе віднайти справу про спадок 30-річної давнини? Матері колись наворожили, що я буду багата”.
Вкладає в конверт чорно-біле фото пам’ятника. На ньому ім’я та прізвище чоловіка англійською та польською мовами.
Маєте всі шанси стати спадкоємицею прадіда, якщо розшукаєте документи про підтвердження родинного зв’язку між вами. Навідайтеся до архівів у Хелмі та Любліні. Родич залишив не лише гроші, але й нерухомість. Щоб цим заволодіти, знадобиться кілька років і підтримка впливових адвокатів.
“У 30 років син залишився з двома дітьми, пише 56-річна Лариса з Полтавщини. Невістка поїхала на заробітки, зустріла іншого і про Сашу забула. Про дітей не дбає, їхнім життям не цікавиться. Бачу, що йому подобається одна жінка з нашого села, але чи піде вона за нього? Їй тільки 20 років, а у Саші двоє дітей і господарство”.
Вкладає в конверт фото сина. Він високий, кучерявий, у шкіряному піджаку. Стоїть біля зеленого “Форду”.
Якщо з першою дружиною офіційно розлучиться, наступного року гулятимете весілля. Жінка, яка подобається Олександру, важкої роботи не боїться і його дітей полюбить, як рідних. Але мріятиме про власне немовля, тому наступне Різдво святкуватиме при надії.
“До 47 років не мала ні дітей, ні чоловіка, розповідає в листі 49-річна Оксана з Чернігівської області. За два-три роки цивільного шлюбу розривала стосунки. Не зустріла того, від кого хотіла б народити дитину. Батьки погрожували викреслити із заповіту, якщо не вийду заміж. Два роки тому на Різдво трапилося диво. Познайомилася з чоловіком у поїзді до Івано-Франківська. Він на чотири роки молодший. За два місяці ми подали заяву в загс. А через сім місяців у нас народилися Єва й Уляна. Виявилося, що ми перетиналися з ним кілька разів до знайомства. В один і той самий час відпочивали в сусідніх готелях у Туреччині, їздили в Буковель і Коблево. Але чому доля не звела нас раніше? Він має двох дорослих дітей, платить аліменти, але майже не бере участі в їхньому житті. Вони живуть у Києві й не телефонують. Хочу це змінити. А батьки кажуть, щоб не втручалася, бо нашкоджу собі”.
Батьки мають рацію. Спроби помирити чоловіка з колишньою дружиною та синами хорошим не закінчаться. Не втручайтеся в його минуле, аби воно не перекреслило ваше майбутнє. Доля звела в потрібному місці та в потрібний час. Раніше ви навряд чи глянули б на цього чоловіка, бо шукали рівню. Покохали його не за гроші та статус, а за добре серце й надійне плече. Менше розповідайте про стосунки батькам і подругам.
