6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині народився поет Василь Стус.
Батьки були селянами. Родина згодом переїхала до Донецька, щоб уникнути примусової колективізації.
1954-го він вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту. Перекладав вірші з німецької, писав власні.
1959 року в “Літературній газеті” з’явилися перші твори Стуса. 1965-го він одружився з Валентиною Попелюх. У них народився син Дмитро.
У вересні 1965-го разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом і Юрієм Бадзьом взяв участь у першому громадсько-політичному протесті в Радянському Союзі післявоєнного часу. Її учасники під час прем’єри фільму “Тіні забутих предків” закликали засудити арешти української інтелігенції. За це Стуса відрахували з аспірантури.
1970 року на похороні художниці Алли Горської Стус відкрито звинуватив владу в її вбивстві.
Після цього за ним почали стежити агенти КДБ. Але Стус не припиняв критикувати радянську систему. Уперше його арештували 1972 року.
Поет вісім років провів у мордовських і магаданських таборах і на золотих копальнях. В ув’язненні писав вірші. Їх забирали й знищували.
Після звільнення Стус приєднався до Гельсінської групи захисту прав людини. Він був змушений працювати на заводі.
У травні 1980-го його знову заарештували, визнали особливо небезпечним рецидивістом. У вересні поета засудили на 10 років примусових робіт і п’ять років заслання. Тоді радянська влада призначала поету адвокатом майбутнього нардепа від ОПЗЖ Віктора Медведчука.
Стус помер у ніч на 4 вересня 1985 року в карцері радянської колонії для політичних в’язнів “Перм-36”. Йому було 47 років.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Книжка, яку хотів заборонити Медведчук, стала найзнаковішою для українців
Офіційною причиною смерті поета назвали зупинку серця. Свідки кажуть, що його вдарили тюремними нарами.
4 вересня 1965 року в переповненому київському кінотеатрі “Україна” Василь Стус звернувся про присутніх: “Хто проти тиранії – встаньте!” – і підвівся першим. Це була прем’єра фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Такою була реакція Стуса на перші післясталінські масові арешти української інтелігенції.
