Україна обирає не просто нового керівника уряду. Країна фактично обирає людину, яка відповідатиме за стан держави в період підготовки до літніх Олімпійських ігор 2028 року в Лос-Анджелесі.

Сьогодні серед імовірних кандидатів на посаду прем’єр-міністра називають керівника НАК «Нафтогаз України» Сергія Корецького, першого віцепрем’єр-міністра та міністра енергетики Дениса Шмигаля, міністра оборони Михайла Федорова і міського голову Харкова Ігоря Терехова. Остаточне рішення поки не ухвалене, хоча основним кандидатом засоби масової інформації називають Сергія Корецького.

Кожен із них має досвід управління складними системами — державними компаніями, енергетикою, цифровою трансформацією, обороною або великим прифронтовим містом. Проте суспільство досі не почуло від кандидатів відповіді ще на одне важливе запитання: який олімпійський результат вони вважають гідним України на Іграх 2028 року і що планують зробити для його досягнення?

Спортивна стагнація вже очевидна

На Олімпійських іграх 2008 року в Пекіні Україна здобула 22 медалі, зокрема сім золотих, — один із кращих результатів незалежної України за загальною кількістю нагород (більше медалей збірна здобувала лише в Атланті-1996 та Сіднеї-2000 — по 23).

На Олімпіаді 2012 року в Лондоні українські спортсмени здобули 19 медалей, у Ріо-де-Жанейро 2016 року — 11, у Токіо — 19, але лише одну золоту, а в Парижі 2024 року — 12 медалей: три золоті, п’ять срібних і чотири бронзові.

Таким чином, після піку кінця 2000-х років Україна не змогла повернутися до рівня 19–23 олімпійських нагород із суттєвою часткою золотих медалей. Паризький результат був героїчним з огляду на війну, зруйновані спортивні об’єкти, втрату тренерів, міграцію спортсменів і постійні повітряні тривоги. Але героїзм окремих спортсменів не повинен приховувати системне послаблення українського спорту.

Ще тривожнішим сигналом стала зимова Олімпіада 2026 року в Мілані та Кортіна-д’Ампеццо. Україна відправила рекордну для останніх циклів команду та отримала вісім потраплянь до десятки найкращих, однак залишилася без медалей.

Це вже не випадкове коливання. Це попередження про те, що без зміни системи результати продовжать погіршуватися.

Олімпіада — не другорядне питання під час війни

Безумовно, головними завданнями уряду залишаються оборона країни, забезпечення фронту, захист енергетики, збереження економіки та підтримка громадян.

Але держава воює не лише за територію. Вона воює за право України бути сильною, помітною та шанованою країною.

Олімпійські ігри — один із небагатьох майданчиків, де весь світ одночасно бачить національний прапор, чує гімн та оцінює життєздатність держави. Перемоги українських спортсменів у Лос-Анджелесі можуть стати доказом того, що Росія не змогла позбавити Україну майбутнього.

Олімпійські медалі та перемоги на Олімпійських іграх можуть посилити консолідацію нації та закріпити почуття гордості за нашу Батьківщину.

Особливо це важливо на тлі можливого повернення російських спортсменів до міжнародних змагань. Отже, Лос-Анджелес-2028 буде не лише спортивним змаганням. Це буде боротьба за міжнародну увагу, символи та уявлення про те, яка країна зберегла силу й гідність.

Два роки — це не надто мало

Іноді можна почути, що до Олімпіади залишилося замало часу і змінити ситуацію вже неможливо. Історія українського спорту свідчить про протилежне.

Юрій Павленко очолював профільне міністерство у 2005–2006 роках і повторно з грудня 2007 року до березня 2010 року. За президентства Віктора Ющенка була мобілізована державна система підготовки збірної, а на Олімпіаді в Пекіні Україна отримала один із найкращих у своїй історії результатів за загальною кількістю медалей — 22 нагороди.

Звичайно, олімпійський успіх ніколи не є заслугою одного міністра. Це результат багаторічної роботи спортсменів, тренерів, федерацій, лікарів, наукових установ, місцевої влади та попередніх керівників галузі.

Але саме політичне керівництво здатне за два роки:

• визначити державний пріоритет;
• забезпечити стабільне фінансування;
• зупинити адміністративні конфлікти;
• персонально захистити провідних спортсменів і тренерів;
• повернути фахівців з-за кордону;
• організувати закордонні тренувальні бази;
• забезпечити сучасну спортивну медицину та відновлення;
• залучити приватний бізнес і міжнародних партнерів;
• встановити персональну відповідальність за результат.

Тому два роки — достатній строк не для повної перебудови всієї галузі, але для концентрації ресурсів на спортсменах, які реально здатні боротися за медалі.

Які запитання мають бути поставлені кожному кандидату

Сергій Корецький: чи зможе управлінець перетворити олімпійську підготовку на результативний державний проєкт?

Сергій Корецький має досвід управління найбільшими стратегічними державними компаніями. Від нього суспільство має почути відповіді:

1. Чи готовий він створити спеціальний державний проєкт «Лос-Анджелес-2028» із конкретними показниками ефективності?
2. Чи погоджується він призначити керівника проєкту, який щомісяця звітуватиме безпосередньо прем’єр-міністру?
3. Чи зможе він залучити державні компанії та великий бізнес до прозорого фінансування олімпійських програм?
4. Чи готовий він забезпечити кожному потенційному медалісту індивідуальний дворічний бюджет підготовки?

Для Корецького Олімпіада могла б стати перевіркою здатності переносити корпоративну модель управління, засновану на показниках, строках і відповідальності, на державну спортивну систему.

Денис Шмигаль: чому олімпійська система не була перезапущена за роки його попереднього прем’єрства?

Денис Шмигаль уже очолював уряд і добре знає механізми роботи Кабінету Міністрів. Тому запитання до нього мають бути найбільш конкретними:

1. Які помилки державної спортивної політики він визнає за підсумками Олімпіад у Токіо, Парижі та зимових Ігор?
2. Чому чинна Стратегія розвитку фізичної культури і спорту до 2028 року не зупинила падіння олімпійських результатів?
3. Які рішення він ухвалить інакше, якщо знову очолить уряд?
4. Чи готовий він установити публічну мету за кількістю медалей і нести за неї політичну відповідальність?

Досвід Шмигаля є одночасно його перевагою та причиною підвищеної відповідальності. Він добре знає структуру Кабінету Міністрів і може швидко запустити необхідні рішення, однак має пояснити, чому вони не були реалізовані раніше.

Михайло Федоров: чи зможе цифровізація створити нову олімпійську систему?

Михайло Федоров асоціюється з цифровою трансформацією, технологічними рішеннями та швидким створенням нових управлінських механізмів. Його можлива олімпійська стратегія могла б включати:

1. Єдину цифрову систему обліку спортсменів олімпійського резерву.
2. Цифрові профілі кожного кандидата до збірної: результати, стан здоров’я, тренувальні навантаження, фінансування та виконання плану.
3. Аналітику міжнародних результатів і прогнозування медальних перспектив.
4. Пряме фінансування підготовки спортсмена з мінімальною кількістю посередників.
5. Використання українських технологій, штучного інтелекту, VR, біомеханіки та аналізу даних.
6. Відкритий цифровий моніторинг підготовки до Олімпіади для суспільства та спонсорів.

Головне запитання до Федорова: чи зможе він перетворити спорт із закритої бюрократичної системи на прозору технологічну платформу, орієнтовану на результат?

Ігор Терехов: чи може досвід управління прифронтовим містом стати основою відновлення спортивної інфраструктури?

Харків залишається одним із найбільших спортивних та освітніх центрів України й одночасно щодня зазнає російських ударів. Від Ігоря Терехова важливо почути:

1. Як він пропонує зберегти спортивні школи та тренерські колективи у прифронтових регіонах?
2. Як відновлюватимуться зруйновані спортивні об’єкти?
3. Чи отримають громади пряме фінансування на підготовку олімпійського резерву?
4. Як повернути в Україну спортсменів і тренерів, які були змушені виїхати за кордон?
5. Чи може кожне велике місто взяти шефство над окремим олімпійським видом спорту?

Для Терехова олімпійська програма могла б стати частиною ширшої політики відновлення міст, людського капіталу та молодіжної інфраструктури.

Якою має бути загальна державна мета

Міністерство молоді та спорту затвердило Концепцію підготовки українських спортсменів до Олімпіади 2028 року. Однак наявність концепції сама по собі не гарантує результату. Майбутній прем’єр-міністр має перетворити відомчий документ на загальнодержавний проєкт.

Україна повинна офіційно встановити мінімальну мету: не менше 20 олімпійських медалей, зокрема щонайменше п’ять золотих, і повернення до двадцятки найсильніших країн світу.

Мета має бути амбітною, але досяжною. Вона вимагатиме не розпорошення коштів між сотнями формальних заходів, а концентрації ресурсів на видах спорту та спортсменах, які мають реальну міжнародну конкурентоспроможність.

Десять рішень, які необхідно ухвалити негайно

1. Створити національний штаб «Лос-Анджелес-2028». Штаб має очолювати прем’єр-міністр або уповноважений віцепрем’єр-міністр. До його складу повинні увійти представники НОК, Міністерства молоді та спорту, федерацій, тренерів, спортивної медицини, армії, бізнесу та міжнародних партнерів.
2. Визначити реальний медальний резерв. Необхідно сформувати три групи: спортсмени з підтвердженим потенціалом золотої медалі; спортсмени з потенціалом будь-якої олімпійської нагороди; молоді спортсмени, здатні вийти на олімпійський рівень до 2028 року. Кожен спортсмен повинен отримати індивідуальну програму підготовки.
3. Захистити тренерів. Слід установити спеціальні контракти для ключових українських тренерів, гарантувати їм конкурентну оплату та не допустити їхнього переходу до збірних інших держав.
4. Забезпечити закордонну підготовку. Якщо в Україні неможливо забезпечити безпеку або необхідні умови, держава має заздалегідь орендувати бази у країнах Європи та США і укласти угоди з університетами та олімпійськими центрами.
5. Перезапустити спортивну медицину. Кожному спортсмену медального резерву необхідно забезпечити постійний медичний супровід, діагностику, реабілітацію, психологічну підтримку, харчування та науковий аналіз навантажень.
6. Запровадити персональні олімпійські бюджети. Кошти мають виділятися не лише федераціям, а й на конкретні програми підготовки конкретних спортсменів із прозорою звітністю.
7. Залучити український і міжнародний бізнес. Кожна велика компанія може взяти під підтримку спортсмена, команду або олімпійський вид спорту. Натомість бізнес має отримати прозорі правила партнерства, суспільне визнання та законні податкові стимули.
8. Повернути українських спортсменів з інших збірних. Необхідно створити умови, за яких талановитим українцям буде вигідно і престижно представляти Україну, а не змінювати спортивне громадянство через відсутність фінансування та інфраструктури.
9. Припинити адміністративні війни. Міністерство, НОК, федерації, спортивні університети та школи вищої спортивної майстерності мають працювати як єдина система, а не боротися за повноваження, будівлі та бюджетні потоки.
10. Щомісяця публікувати результати. Суспільство має бачити кількість здобутих ліцензій, динаміку міжнародних рейтингів, стан медального резерву, використання бюджету та проблеми, які потребують рішення уряду.

Олімпійський результат як показник якості держави

Не можна оцінювати роботу прем’єр-міністра лише кількістю олімпійських медалей. Але не можна і вважати спорт декоративною галуззю, яка не має стосунку до національної безпеки та міжнародного авторитету.

Олімпійський чемпіон — це результат роботи освіти, медицини, науки, інфраструктури, місцевого самоврядування, дипломатії та економіки. Якщо держава здатна підготувати чемпіона в умовах війни, це означає, що вона здатна ставити довгострокові цілі, захищати талант і доводити розпочате до результату.

Сьогодні кандидати в прем’єр-міністри говорять насамперед про оборону, енергетику, економіку та стійкість держави. Це природно і необхідно. Але майбутній керівник уряду має сказати українцям іще одне: яку Україну світ побачить на Олімпійських іграх у Лос-Анджелесі 2028 року?

Чи буде це країна, яка пояснює падіння результатів війною, чи країна, яка саме під час війни змогла мобілізуватися і показати силу свого народу?

У 2008 році Україна довела, що здатна увійти до числа провідних олімпійських держав. У 2028 році вона повинна довести, що Росія не змогла знищити її спортивний потенціал, національну волю та здатність перемагати.

Тому кожен кандидат у прем’єр-міністри має публічно назвати:

• олімпійську мету України;
• план її досягнення;
• необхідний бюджет;
• відповідальних виконавців;
• персональну політичну відповідальність за результат.

Перемоги на фронті захищають існування України. Перемоги на Олімпійських іграх показують світу, заради якого майбутнього Україна бореться.