Шахеди на подвір’ях та снаряди на городі. Прикордонні села на Сумщині потерпають від обстрілів, – спецпроєкт “Близько до “нуля”

У Сумській області люди масово покидають домівки. Багато сіл уже перетворилися на “сіру” зону, де росіяни масово застосовують важку артилерію та авіабомби.

Два села між життям і смертю

На Сумщині по два береги річки Сейм два села: українське Бояро-Лежачі та російське Попово-Лежачі. Але ще ближче до “Боярів” російське Тьоткіно.

Наразі цю територію на інтерактивних мапах позначено сірим кольором тут тривають бої. Саме сюди, до Тьоткіного, заходили повстанці-добровольці з РДК та Легіону “Свобода Росії”.

Приблизно за 3 км від Бояро-Лежачів, зовсім поряд з Тьоткіним, українське село Рижівка Білопільської громади. Його просто стирають з лиця землі. Вважається, що тут не йдуть інтенсивні бойові дії. Але сюди російські літаки скидають керовані авіабомби, села “на межі” засипають “Градами” та руйнують постійними мінометними обстрілами.

Зараз усе прикордоння Сумщини у небезпеці. На Путивльщині це і Бруски, і Гірки там фактично не залишилося людей. Бунякине, Рівне, Кружок, Манухівка, Сімейкине, Козаче населені пункти, які потерпають від сусідства з країною-агресором.

Але найближче і найбільше з них саме Бояро-Лежачі. Токсичне “сусідство” з колись дружнім Тьоткіним не дає жити селу. Більшість мешканців виїхали подалі від війни, рятуючи своє життя. Через обстріли мало хто може сюди дістатися. Виняток місцева влада, військові та поліція.

Закон на прикордонні

Зі старшим лейтенантом Євгеном Риндичем, поліцейським з м. Путивль, я познайомилася минулого року. Зараз він офіцер у Новослобідській громаді, відповідальний за 36 сіл прикордоння Сумщини.

З самого початку бойових дій він на зв’язку з людьми, піклується про їх безпеку. Окрім попередження і розкриття злочинів постійно виїжджає на прикордоння документує шкоду, завдану обстрілами:

Іноді заїжджаю до села і не можу побачити жодного місцевого всі вдома сидять, бо виходити небезпечно. Як потрапляєш у Бояро-Лежачі, одразу бачиш руйнування і вирви від снарядів. На жаль, вже розбили й центр села: є потрапляння у школу, в адміністративні споруди, потрощено вікна, паркани, приватні будинки…

“Виїхали навіть безстрашні”

Село покинули майже всі мешканці. Залишилися хіба ті, кому бракує грошей на переїзд. Це близько 20 осіб. Місцева жителька Олександра Кузьмівна каже: “Я поїхала з Бояро-Лежачів восени 2023 року, адже мені треба було робити операцію у Сумах. А після того вже не було куди вертатися: прилетіло у двір мого будинку. Повністю зруйнована кухня, вибило вікна. Сусідка, що зараз залишається там, каже, що мої штори полоще вітер….”

Жінка не планує вертатися, винаймає житло. Каже, що навіть город немає як обробляти, бо там можуть трапитися нерозірвані снаряди чи міни.

Розмінуванням займаються поліцейські-вибухотехніки. Як розповідає Євген Риндич, якось взимку снаряд застряг у даху житлового будинка:

Приблизно 2 місяці тому було влучання, боєприпас не розірвався. Щоб його знешкодити, викликали поліцейських, спеціалістів-вибухотехніків з Сум. Вони обережно дістали небезпечну знахідку і знешкодили за межами села. Так вцілів будинок і обійшлося без жертв. А у гілках дерева, що на подвір’ї одного житлового будинку, зачепився FPV-дрон із термобаричним зарядом. Теж дістали його та знешкодили. Просто пощастило, що він не вибухнув і не наробив біди! А у село Бунякине прилетів “шахед”, упав на паркан…

Життя врятувала природа

Місцеві вже подекуди і не ховаються так звикли до життя в умовах війни, розповідає Євген Риндич. Як починаються рясні обстріли, хтось спускається у підвал, а хтось залишається у хаті і далі займається господарськими справами. На околиці є вулиця, що веде до колишнього пункту пропуску до російського Тьоткіного. Колись, на свята, чи на поминки, місцеві мешканці ходили один до одного… Війна остаточно змінила все, наче не на берегах однієї ріки, а на двох різних полюсах!

Зараз найближча до пункту перетину кордону вулиця повністю розбита російськими обстрілами. Ще вцілілі будинки дивляться на світ чорними провалами вибитих вікон. Але й тут ще жевріє життя: на вулиці примудряється жити одна людина…

Довго не хотів виїжджати і мешканець крайньої хати на цій вулиці 80-річний дідусь. Кажуть, його життя врятувала сама природа і… сінник!

Він мешкав сам-один у хаті, останній будівлі з боку колишнього пункту пропуску на кордоні. Вперше “прилетіло” на город, від якого будинок відділяв сінник із запасами для худоби. Весь вибух, всі осколки утримав сінник, врятувавши цим хату та господаря. Вдруге літній чоловік також врятувався дивом, – каже офіцер громади:

Неподалік ростуть високі верби. І одного разу місцеві мешканці помітили, як мінометний снаряд наче зачепився за віття завдяки цьому не долетів до цілі… Здається, людей рятує сама природа!

Після другого обстрілу його донька вмовляла переїздити до неї, у місто. Втім, батько все ніяк не міг залишити рідні місця. Коли пощастило врятуватися після третього “прильоту”, таки вирішив покинути дім.

Староста, електрик та фельдшерка на велосипеді

На прикордонні кожен намагається вижити і допомогти оточуючим. Євген Риндич не перший, хто виїздить на місце обстрілу. Першою до місць вибухів завжди приходить місцева староста Світлана Малишева. За потреби на власному велосипеді їде фельдшерка Руслана Фіщенко. Під обстрілами постійно рвуться електродроти і у оселях зникає світло. Тоді рятує місцевий електрик Микола. Завдяки йому мають світло не лише Бояро-Лежачі, а й села Рівне і Кружок. Так у цих невеличких населених пунктах ще жевріє життя. У Рівному залишається 1 родина, у Кружку 2 родини.

Євген Риндич запевняє: поліція постійно веде роз’яснення серед людей агітує щоб виїжджали.

Але не хочуть кидати будинок, речі. Я пояснюю, що нехай речі якісь залишаться. Але принаймні збережуть найцінніше власне життя.

Та місцеві воліють триматися за рідні місця, дехто навіть намагається доглядати за худобою. Не вважають це мужністю, а до останнього хочуть жити мирним життям.

Матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України для проєкту “Близько до “нуля”: життя прифронтових громад” в партнерстві з порталом Gazeta.ua та журналом “Країна” за підтримки Free Press Unlimited. В проєкті беруть участь видання з прифронтових та деокупованих територій: “Рідне місто” (Мирноград, Донецька обл.), “Путивльські відомості” (Путивль, Сумська обл.), “Весть” (Чернігів), “Голос Гуляйпілля” (Гуляйпілля, Запорізька обл.), “Зоря” (Золочів, Харківська обл.).