Як дрон агронома врятував Гуляйполе від окупації: спецпроєкт “Близько до нуля”

9 березня 2022 року Гуляйполе на Запоріжжі здригалося від вибухів та обстрілів. Росіяни швидко наближалися до міста, вже окупувавши Мелітополь, Токмак, Пологи.

Всі дороги до Гуляйполя були перекриті. Окрім однієї, що вела в бік Дніпропетровщини. Нею виїжджали місцеві, які залишали свої оселі.

24-річний Євген Коростельов нікуди не поїхав. Із друзями приєднався до тероборони міста. Того дня їхня бойова робота тривала в стороні села Мирне, де вже перебували окупанти. Туди російські війська встигли зайти 5 березня, але далі просунутися не змогли і були зупинені Силами Оборони.

Наводимо історію агронома Євгена Коростельова, який став на захист рідного міста з перших днів повномасштабного вторгнення РФ.

ВИСТЕЖУВАВ ВОРОГА

– Євген мав бойовий характер, – розповідає його двоюрідна сестра Марія Коростельова. Оскільки Гуляйполе було потенційним місцем прориву, Женя з друзями кинувся до його оборони. Готували коктейлі “молотова”, зводили оборонні споруди на в’їзді до міста. Волонтерили, надаючи військовим дизпаливо та генератори. Але, мабуть, найголовніше: Євген зумів використати техніку, на якій працював.

Євген був агрономом у великому сільськогосподарському підприємстві “Преображенське”, яким керував його батько Олександр Коростельов.

– Взявши свій квадрокоптер, яким до війни оглядав посіви, брат почав вистежувати та знімати колони окупантів, які активно сунули з боку міста Пологи – продовжує згадувати Марія. Все, що відзняв, відразу передавав ЗСУ, координуючись з розвідниками. Кожного дня, керуючи дронами, вони виявляли техніку та живу силу окупантів і допомагали знищувати її. Всі підступи до міста кожні дві години були під їхнім наглядом.

Окупанти так і не змогли зайти до Гуляйпілля. Але потім настав трагічний день – 9 березня. Тоді автомобіль Євгена мчав грунтовою дорогою в бік Мирного. Тут хлопці мали зробити чергові кадри з дрону. Але не встигли. Вибух ворожої міни, на яку наїхала машина, забрав три життя: Євгенові було 24, Артему Лазоренку – 25, Олександру Коліснику – 32.

– Це був постріл не в них. Це був постріл в наші серця, – говорить дядько Євгена Дмитро Коростельов. – Це величезна втрата для нашої родини та усіх друзів Жені, з якою ми ще не навчились жити. Щоб показати йому нашу повагу та продовжити його справу, ми заснували Благодійний фонд імені Євгена Коростельова. Мета – допомагати ЗСУ до перемоги.

ВТРАТИЛИ ЖИТТЄВИЙ ОРІЄНТИР

У 24 роки Євген був вже досвідченим агрономом. Розумівся на вирощуванні багатьох культур – від пшениці та ячменю до соняшнику та кукурудзи. Його непросто було застати на місці: постійно був у розї’здах на Запоріжжі чи Херсонщині.

Вивчав теорією, читав багато іноземних видань, сам друкувався, розповідаючи про досвід “Преображенського”. За найпершої можливості виїздив на міжнародні конгреси.

В погоні за ідеальною культурою він був відкритий до будь-яких експериментів. Тож із великим задоволенням проводив дослідні роботи, як у співтоваристві з масштабними дистриб’юторами на світовому ринку насіння та хімії, так і на кафедрі Дніпропетровського агрономічного факультету.

Його прагнення виростити бездоганну культуру змушувало бути максималістом: використовував найкращі препарати для обробки та харчування культур, завжди планував наперед. Все це давало результат і коли інші отримували врожай кукурудзи на дощуванні від 100 до 140 центнерів на гектар, він собі ставив за мету – 180 центнерів. І досягав її.

– Того дня ми втратили життєвий орієнтир нашого сина, – говорить батько Олександр Коростельов. Євген мав надприродний хист до агрономії, сіяв на українській землі нове життя. Однак, втративши найдорожче, ми знайшли іншу мету побороти ворога та зробити так, щоб якнайменше людей зіткнулося з таким горем, яке переживаємо ми.

БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД, ЯК ДУШЕВНИЙ ПОРЯТУНОК І РОЗРАДА

Щоб продовжити справу сина, батьки та рідні Євгена розбудовують Фонд імені Євгена Коростельова. З моменту створення і до сьогодні Фонд надав допомоги військовим на суму близько 4 млн. грн.

– Більше 15 військових частин вже отримали допомогу, – говорить сестра, а тепер вже і керівниця Фонду Марія Коростельова. Найперше, що відправляємо нашим захисникам: тепловізори, квадрокоптери, автівки. Ще термобілизну, буржуйки все намагаємося доставити вчасно та без затримок. Найчастіше до нас звертаються військові, які боронять нас на Запорізькому напрямку. Їм намагаємося допомогти першочергово, адже це наша рідна область.

У Євгена була мрія – заснувати на березі Азовського та Чорного морів центр реабілітації для військових.

– Сподіваємося, що і цей його задум нам вдасться втілити в життя, – діляться мріями на майбутнє рідні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українці рятувалися з села, через яке в РФ заходили бійці РДК: спецпроєкт “Близько до нуля”

9 березня виповнилось два роки, як господарство “Преображенське” сіє та збирає врожаї без свого агронома, а для рідних без сина, брата, онука, коханого. Кожна зернинка, яка лягає в землю, – постійне нагадування батькам та рідним про Євгена. І ця зернинка обов’язково проросте.

Матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України для проекту “Близько до “нуля”: життя прифронтових громад” в партнерстві з порталом Gazeta.ua та журналом “Країна” за підтримки Free Press Unlimited. В проєкті беруть участь видання з прифронтових та деокупованих територій: “Рідне місто” (Мирноград, Донецька обл.), “Путивльські відомості” (Путивль, Сумська обл.), “Весть” (Чернігів), “Голос Гуляйпілля” (Гуляйпілля, Запорізька обл.), “Зоря” (Золочів, Харківська обл.).