Росія може створити в Україні енергетичну та продовольчу кризи

Концентрація російських військ на кордоні України може бути підготовкою до наступу. І тиском на Захід. Щоб той погодився на ультиматум Москви й не підтримав вступ України до Північноатлантичного альянсу. Можливі обидва варіанти, каже політичний оглядач 54-річний Віталій Портников.

Кремль спочатку розраховував використати геополітичну слабкість Заходу, як вважають у Москві. Нібито склалися всі умови. Сполучені Штати вивели війська з Афганістану. В Кремлі могли розцінити це як слабкість президента Джо Байдена. Також росіяни впевнені в некомпетентності чинного українського керівництва через постійні пропозиції Зеленського щодо зустрічі з Путіним. Змінилася влада в Німеччині. Уряд очолив соціал-демократичний канцлер представник прихильного до Москви середовища. Президентські вибори у Франції у квітні зменшують можливості тамтешнього лідера жорстко реагувати на виклики. До того ж активні дії Москви в Африці вимагають від Парижа обережності.

У Кремлі могли вирішити, що всі ці обставини дозволяють просунути вимоги нерозширення НАТО. Якщо створити ілюзію нападу на Україну. Однак Москва прорахувалася. Росіяни не розуміють західні наміри. Зараз вони проявилися набагато краще підтримка України значно зросла.

Чого боїться Путін?

Політика це не питання страху, а справа вірної чи ні оцінки ризиків. Людина, що перебуває при владі впродовж кількох десятиріч, не оперує поняттями “боятися” чи “не боятися”. Зеленський теж намагається зрозуміти Путіна. А політика це наука, аналіз. Скажімо, наскільки ризики приєднання України та Білорусі до складу РФ є вищими за конфронтацію із Заходом? Що відбудеться, якщо це зробити? Прорахувати, що безпечніше це математика. Виходячи з розрахунку, ухвалити рішення. Висновок може бути неправильний, політик може ­помилитися. Як, наприклад, Адольф Гітлер улітку 1941 року.

Російська влада збирає аналітичні групи, проводить засідання Ради безпеки, вивчає варіанти дій, проводить наради з керівництвом Генштабу. І спільно вирішує, що найімовірніше. Це щодо воєнних дій. Питання може стояти і про дестабілізацію України без прямого втручання.

Безглуздо шукати страхи в Путіна. Його цим не зупиниш. Він сам шукає острах у Байдена.

Я впевнений: коли в Росії приймали рішення щодо ультиматуму НАТО чи накопичення військ на українському кордоні, орієнтувалися на психологічний портрет американського лідера, на його політичну біографію.

Які висновки могли зробити?

Байден був жорсткий під час війни в Югославії. Вимагав жорстких дій щодо режиму Слободана Мілошевича, коли більшість його колег утримувалися від цього. Саме Байден пропонував розширення НАТО заради американських інтересів у Європі. Про це він писав у мемуарах до того, як став президентом. Чи цікавилися цими фактами аналітики Путіна? Гарантую, що ні. Вони виявляли його страхи. Так само пропоную подивитися на політичну біографію Путіна. Він завжди шукав баланс між шантажем Заходу й тим, що може відбутися, якщо перетнути червону лінію. Він прагне погрожувати, але так, щоб не зірватися в провалля. Це можна побачити на прикладі воєн у Грузії й Україні. Зараз він сприймає байдужість Заходу до конфліктів на пострадянському просторі як слабкість.

Ми думаємо, що Захід переймається, яка частина України увійде до РФ, а яка ні. Для цивілізованого світу це не важливо. Це питання наших внутрішніх суперечок. Україна для західних країн не має великого значення. Наша держава є лише фрагментом конфронтації між Росією і Китаєм з одного боку та демократичним світом з іншого. Цього не розуміють ні в Моск­ві, ні в Києві. Нинішня криза стосується України опосередковано, навіть якщо вона стане полем бою.

За рахунок чого можемо відбити наступ Росії та перемогти, якщо він таки відбудеться?

Захід зацікавлений в Україні як у території, громадяни якої мають право вирішувати свою долю. Збереження українського суверенітету важливе. Але це може відбутися й після нападу Росії, окупації та подальшого звільнення від загарбників. Поневолення України може тривати десятиріччя, а Захід боротиметься за допомогою економічних санкцій. Адже ніхто не знає, чи можливе воєнне розв’язання ситуації. І в якій формі. Одна справа війна на Донбасі. Друга наступ на сході й півдні України. Зовсім інше наступ на Київ із Білорусі. Кожен варіант війна.

Російські війська можуть із великими втратами окупувати Україну. Для цього треба завоювати міста-мільйонники, а це тисячі жертв, біженці, гуманітарна катастрофа у Європі та Росії. Тисячі людей тікатимуть і на територію РФ. Тому говорити, як усе розвиватиметься наукова фантастика. Варіантів безліч. Жодна нова війна не схожа на попередню. Вірмени програли в Карабасі, бо готувалися до старого протистояння. Все змінилося тепер іде битва безпілотників і дронів.

Яка може бути нова війна між Україною і Росією, де вона розпочнеться, чи застосують ракети й авіацію, які настрої будуть серед населення обох країн не знаємо. І не можемо прорахувати. Соціологія до війни й під час різні речі. Люди поводитимуться інакше.

Які інші дії Москви можливі?

Може створити для нас енергетичну та продовольчу кризу. Якщо країна лишиться без світла, тепла і хліба ситуація знов буде інша. Ми зараз розмірковуємо в мирній країні. А коли замерзатимуть цілі міста й не буде продуктів у магазинах, усе різко зміниться. Росіяни робитимуть усе, щоб склалася саме така ситуація. Це не менш небезпечно за воєнний напад.